Оріон Тернопіль: завод радіозв’язку з довгою історією
Оріон Тернопіль — підприємство, яке створює радіостанції, шоломофони та інше обладнання для зв’язку. Завод працював у складі військово-промислового комплексу України, випускав продукцію для бронетехніки, залізниць, прикордонної служби та інших силових структур. Його історія показує, як за два десятиліття підприємство змінило напрямок роботи, зберегло конструкторську базу і знову отримало замовлення для потреб української армії.
Назва заводу часто зустрічається в новинах про радіостанції для бронетехніки, реєстратори переговорів і системи внутрішнього зв’язку. Водночас за нею стоять тисячі робітників, десятки розробок і складна історія підприємства, яке в різні роки майже не отримувало державних замовлень, зате зберігало технологічний потенціал.
Коротка довідка про Тернопільський радіозавод допомагає зрозуміти масштаб підприємства та його значення. Історія Для додаткового контексту Тернопільського радіозаводу «Оріон» починається з державного підприємства, яке займалося виготовленням та ремонтом засобів радіозв’язку в УКХ-діапазоні. Пізніше завод пережив приватизаційні конкурси, вийшов із тривалих періодів без великих замовлень і отримав нові контракти на виготовлення військової техніки.
Сьогодні інтерес до заводу пов’язаний передусім із продукцією для оборони. Водночас оцінювати підприємство лише за останніми контрактами не варто: його технології, досвід розробки радіоапаратури та виробничі потужності формувалися десятиліттями. Саме ця спадщина допомагає зрозуміти, чому «Оріон Тернопіль» залишається помітним учасником українського ринку радіозв’язку.
Що випускає Тернопільський радіозавод
Основна продукція «Оріона» належить до систем радіозв’язку, призначених для мобільного, стаціонарного та внутрішнього зв’язку. Завод працює не з одним типом техніки, а з кількома напрямами. Один призначений для бронетанкових машин, інший — для залізничного транспорту, третій — для стаціонарних об’єктів і силових структур.
Серед відомих позицій — переносні та возимі радіостанції, стаціонарні станції, радіопередавачі й ретранслятори, апаратура внутрішнього зв’язку, гарнітури та шоломофони. Такі пристрої потрібні там, де важливі не лише дальність сигналу, а й стійкість зв’язку, компактність, можливість працювати в русі та захист від зайвого шуму.
| Напрям застосування | Приклади продукції «Оріона» | Практичне призначення |
|---|---|---|
| Бронетехніка | Шоломофон ШШ-1, Р-173М, апаратура АВЗК1 | Внутрішній зв’язок екіпажу, прийом і передача команд, робота в умовах шуму |
| Залізнична галузь | Локомотивні радіостанції, реєстратор переговорів, станції РС-4 і РС-6 | Керування рухом поїздів, диспетчерський зв’язок і фіксація переговорів |
| Силові структури | Переносні й стаціонарні станції, ретранслятори, приховано-носима техніка | Організація зв’язку на стаціонарних об’єктах і під час пересування груп |
| Народне господарство | Радіостанції РН-2.6, РСВ-7, освітлювальна апаратура | Комунікація підприємств, технічні й господарські завдання |
Шоломофон ШШ-1 є показовим прикладом. Пристрій застосовували для забезпечення зв’язком екіпажів бронемашин, зокрема на розвідувальному автоматизованому звукометричному комплексі «Положення-2». У 2014 році Міністерство оборони виділило кошти на виготовлення 4049 танкових шоломофонів, а перші 350 одиниць було виготовлено вже на початку виконання замовлення.
Залізнична продукція показує інший бік заводу. Наприкінці 2011 року підприємство отримало замовлення на комплектуючі для електровозів ВЛ11 і М6. За тиждень до цього було укладено контракт на виготовлення та постачання прикордонній службі партії УКВ-радіостанцій «Кордон». До цієї партії входили вісім стаціонарних станцій, 152 переносні станції та чотири ретранслятори.
Отже, продукція «Оріона» не обмежується однією аудиторією. Завод випускає обладнання, яке потрібне там, де зв’язок має працювати в умовах руху, під землею, на об’єктах із високим рівнем шуму або на територіях, де немає стабільного мобільного покриття.
Як розвивався завод до приватизації
Після проголошення незалежності України підприємство опинилося в непростій ситуації. «Оріон» був єдиним виробником засобів радіозв’язку для силових структур, але протягом двадцяти років державні замовлення надходили рідко. Завод виживав передусім завдяки експорту, хоча власна продукція потребувала державних замовлень для стабільного завантаження потужностей.
У 1994 році прикордонна служба уклала з підприємством контракт на дослідно-конструкторські роботи. Упродовж 1994–1996 років фахівці розробили кілька пристроїв: радіотранслятор «Оріон РР-1», стаціонарну радіостанцію «Оріон РС-1», переносну «Оріон РН-2» і радіостанцію «Оріон РВ-1». У середині 1990-х на заводі з’явилося власне конструкторське бюро.
- У 2002 році завод внесли до переліку підприємств для приватизації.
- У 2003 році оголосили конкурс із продажу 96,13% державного пакета акцій зі стартовою ціною 24 млн 890 тис. гривень.
- У 2004 році на підприємстві працювали 1300 осіб, а 85% продукції експортували.
- У 2011 році завод отримав замовлення на залізничні комплектуючі та радіостанції для прикордонної служби.
- У 2013 році його радіостанції Р-173М та «Оріон РН-2.7» використали в комплексі «Положення-2», прийнятому на озброєння української армії.
У 2004 році експортні поставки охоплювали Індію, Пакистан, Єгипет, В’єтнам, Малайзію, Узбекистан, Азербайджан, Болгарію, Кубу та Росію. Частина розробок реалізувалася і в Україні. Серед них були система зв’язку для швидкісного електропоїзда «Київ — Дніпропетровськ» і приховано-носима радіостанція для співробітників податкової міліції.
У 2010 році завод переважно працював на експорт. За повідомленням тодішнього керівництва, Міністерство оборони протягом семи останніх років не закупило в нього жодної одиниці продукції. Стан підприємства був складним: у 2010 році воно завершило рік із чистим збитком 3,8 млн гривень.
Ці цифри добре показують залежність заводу від великих замовлень. Коли проєктів мало, виробничі потужності та кваліфіковані кадри працювали нерівномірно. Наступні контракти допомагали стримувати цю проблему, але історія «Оріона» надовго залишилася нерівномірною.
Приватизаційні конкурси та фінансовий стан
У 2000-х та 2010-х годах «Оріон Тернопіль» кілька разів виставляли на приватизацію. У 2004 році стартова ціна пакета становила 24 млн 890 тис. гривень, у 2008-му вже 31 млн 525 тис. 758 гривень. У 2011 році конкурс оголошували на продаж 96,129% державного пакета зі стартовою ціною 38,7 млн гривень.
У 2013 році цю частку пропонували продати вже за 30,6 млн гривень. Навесні 2014 року Фонд державного майна знову спробував продати завод. Постійна зміна умов конкурсів показувала, що держава шукала для підприємства приватного власника, але завершення процесу тривалий час залишалося невизначеним.
| Період | Фінансовий або виробничий показник | Що це свідчить |
|---|---|---|
| 2006 рік | Чистий прибуток — 10 тис. гривень | Прибутковість була майже нульовою попри наявність виробничих потужностей |
| 2007 рік | Чистий прибуток — 350 тис. гривень | Результат покращився, але залишався невеликим відносно масштабу заводу |
| 2010 рік | Чистий збиток — 3,8 млн гривень | Відсутність великих внутрішніх замовлень помітно вдарила по фінансових результатах |
| 2011–2012 роки | Чистий прибуток — 15 і 18 тис. гривень | Нові контракти допомогли вийти зі збитків, але не створили великої фінансової стійкості |
Фінансові показники потрібно читати в контексті періоду. Вони залежали від завантаження замовленнями, собівартості, експортних продажів і заборгованості. У січні 2013 року адміністрація повідомила про погашення заборгованості перед працівниками за листопад 2012 року на 595 тис. гривень.
Для потенційного партнера або замовника це означало потребу перевіряти не лише виробничі лінії, а й фінансовий стан, стан розрахунків та надійність постачання. Публічні історичні дані не дають підстави анонсувати поточний фінансовий результат без свіжої звітності підприємства.
Як змінився ринок праці на заводі
Кількість працівників «Оріона» істотно змінювалася разом із завантаженням виробництва. Якщо у 2004 році на заводі працювали 1300 осіб, то на початку 2013 року штат налічував 697 співробітників. Це показує, як за відсутності стабільних великих замовлень скорочувалися виробничі й конструкторські підрозділи.
Однак навіть у такому стані підприємство зберігало інженерні компетенції. Завод сам розробляв нові моделі, приймав участь у державних випробуваннях і випускав серійну продукцію. Для радіотехнічного підприємства це особливо важливо: кваліфікація конструкторів, випробувальна база й технологія виробництва не зникають одразу після короткого простою.
- Стаціонарні станції для стаціонарних і віддалених об’єктів.
- Переносні та возимі моделі для мобільних груп і транспорту.
- Внутрішній зв’язок та шоломофони для бронетехніки.
- Радіоапаратура для залізничного транспорту та спеціальних структур.
Колектив також брав участь у розробці акустичного комплексу «Положення-2». Ідея створювалася конструкторським бюро «Блискавка» впродовж 1995–2012 років, але на бронемашину встановили обладнання саме «Оріона». Така кооперація показує значення заводу не лише як виробника, а й як технологічного партнера в національних проєктах.
У 2022–2023 роках реалізація проєктів із заміною російських комплектуючих створила додаткове навантаження. Завод виконував імпортозаміщення компонентів, зокрема в межах виготовлення шоломофонів ШШ-1. Це вимагало поєднання виробничої дисципліни, інженерних знань і готовності переробляти технічні рішення.
Зміни на ринку праці «Оріона» нерідко визначалися не лише обсягом замовлень, а й їхнім призначенням та умовами виконання. Експортні контракти у 2004 році забезпечували 85 відсотків продукції, тому скорочення внутрішнього попиту не зупинило завод повністю. Наприклад, замовлення для Державної прикордонної служби в 2011 році охоплювали не тільки стаціонарні станції «Кордон», а й 152 переносні радіостанції та ретранслятори. Такий набір вимагав не лише виробництва окремих пристроїв, а й підготовки комплектів, документування та узгодження технічних характеристик.
Для працівників це означало потребу в різних компетенціях: конструктори мали працювати над новими схемами й адаптувати компоненти, технологи — забезпечувати повторюваність виготовлення, а фахівці з випробувань — перевіряти працездатність у вихідних умовах. Тому питання про кількість працівників не завжди зводилося до загального обсягу виробництва. Для стабільного функціонування підприємства потрібні були й ті спеціалісти, які забезпечували ремонт, налагодження та сервіс техніки, навіть коли чергова партія виробів була невеликою.
Ринок праці заводу також залежав від закупівель державних силових структур. У 2010 році підприємство переважно виконувало експортні замовлення, а Міністерство оборони України протягом семи років не придбало жодної одиниці продукції. Тому скорочення внутрішнього замовлення могло стримувати найбільш спеціалізованих фахівців, навіть якщо завод продовжував працювати. І навпаки, конкретний державний контракт створював стабільніший попит на інженерні та виробничі функції, сприяв завантаженню обладнання й давав змогу планувати навчання персоналу.
Практичне значення мала й модель імпортозаміщення. Завдання з виготовлення ШШ-1 загострило потребу в поєднанні наявних компетенцій із пошуком нових матеріалів і компонентів. Частина розробників, техніків і працівників складальних ділянок опинилася перед вибором: або перейти на інші функції, або опанувати нові операції та матеріали. Саме тому заміна комплектуючих мала вплив не лише на технологічні процеси, а й на потребу в перепідготовці та перекваліфікації команди.
Після початку повномасштабного вторгнення «Оріон» виконував військові замовлення, а виробництво 4049 танкових шоломофонів ШШ-1 фінансувалося за рахунок коштів, виділених Міністерством оборони. Цей приклад добре показує різницю між ризиками підприємства та ризиками працівника: коли замовлення стає державним і передбачуваним, з’являються можливості для стабільнішого зайнятості, але водночас зростають вимоги до термінового виконання, якості та перевірки кожної партії.
Для потенційного працівця це означало, що вибір між «Оріоном» та іншим підприємством не варто оцінювати лише за розміром зарплати чи кількістю вакансій. Потрібно враховувати структуру замовлень, стабільність контрактів, необхідність допусків і спеціальних знань, а також реальні перспективи серійного виробництва. Якщо людина орієнтується на конструкторську роботу, випробування або виготовлення радіоапаратури, збереження на «Оріоні» саме таких напрямів може бути важливішим за загальну кількість персоналу, яка сама по собі не гарантує стабільного навантаження.
Роль заводу в українській оборонній промисловості
Значення «Оріона» особливо помітно у контексті оборони України. Після початку повномасштабного вторгнення Росії підприємство отримало замовлення на виготовлення шоломофонів, а продукція радіозаводу використовувалася в комплексах для бронемашин. Це вже не лише експортна історія підприємства: завод працював у оборонному сегменті, де до техніки пред’являються жорсткі вимоги.
Офіційні матеріали Defense Express неодноразово згадували «Оріон Тернопіль» у контексті вітчизняних радіостанцій і комунікаційного обладнання для Збройних сил. Для військових замовників це означає можливість отримувати пристрої, які проєктувалися й виготовлялися в Україні, а не лише імпортувалися.
Радіозв’язок у бойових умовах має кілька вимог. Прилад має забезпечувати прийом і передачу сигналу, працювати в русі, не перешкоджати екіпажу та зберігати працездатність за наявності шуму, вібрацій і перепадів температури. Конкретні показники залежать від моделі та сценаріїв використання, але загальний принцип залишається сталим: надійність зв’язку безпосередньо впливає на узгодженість підрозділів.
Завод також виконував замовлення для прикордонної служби. У 2011 році це був невеликий за сучасними міринами контракт із парттією УКВ-радіостанцій, але важливий для стабільності підприємства. Для прикордонників потрібні стаціонарні, переносні пристрої та ретранслятори, здатні забезпечувати зв’язок на віддалених ділянках.
У 2025 році завод зазнав руйнувань під час масивної ракетної атаки по Україні. За даними, оприлюдненими в доповідях про наслідки обстрілу, «Оріон» сильно постраждав від ударів Х-101. Ця подія знову звернула увагу на промислові потужності українського оборонного сектору та їхню вразливість під час війни.
Уже в листопаді 2025 року народний депутат Олександр Федієнко демонстрував на виставці засоби радіоелектронної боротьби в Тернополі й зазначив, що їх виготовляє завод «Оріон». Публічне повернення до продукції підприємства відбулося в умовах, коли попит на українські радіозасоби різко зріс. Тому історію заводу варто читати не тільки через минулі прибутки та приватизацію, а й через його поточну функцію в оборонному виробництві.
Чи є майбутнє в Тернопільському радіозаводі
Свідчення пошкоджень не дають підстав робити висновок про остаточну долю підприємства. Однак історія «Оріона» показує, що завод уже неодноразовно проходив через періоди малого завантаження, зміну форм власності та пошук нових замовлень. Технологічна база й досвід виробництва радіоапаратури створюють для нього потенціал, якого немає в абстрактному розрахунку.
Щоб оцінити перспективи, потрібно дивитися на кілька практичних показників:
- Чи відновлює підприємство виробничі та конструкторські підрозділи після пошкоджень.
- Чи зберігає воно доступ до компонентів і власних технологій виготовлення.
- Чи виконуються державні та експортні замовлення в достатньому обсязі.
- Чи вдається залучати фахівців та утримувати конкурентну собівартість.
Окремий виклик — кадрова й технологічна безперервність. Радіотехніка потребує інженерів, які знають конкретні схеми, виробничі процеси й особливості експлуатації. Після руйнування частини майна ці знання стають частиною резерву підприємства. Їх не можна швидко відтворити лише наймом нових працівників.
Ще один аспект — імпортозаміщення. Під час повномасштабної війни Україна гостро потребує радіостанцій, ретрансляторів та засобів внутрішнього зв’язку. «Оріон» уже працював над заміною окремих російських компонентів, тому цей досвід має пряме практичне значення.
Водночас(factory promises не замінюють реальних контрактів і відновлених потужностей. Підтримка підприємства має поєднувати державне замовлення, промислову кооперацію, ремонт пошкодженої інфраструктури та збереження кваліфікованих кадрів. Саме комплексний підхід дає змогу перетворити стару заводську базу на виробництво, потрібне українській армії та цивільним секторам.
Часті запитання (FAQ)
Де розташований завод «Оріон»?
Тернопільський радіозавод «Оріон» працює в Тернополі. Підприємство виготовляє засоби радіозв’язку, зокрема пристрої для бронетехніки, залізничного транспорту та силових структур. Точну адресу виробничого майна та режим роботи потрібно уточнювати за офіційними контактами підприємства.
Що виробляє «Оріон Тернопіль»?
Завод випускає переносні, стаціонарні й возимі радіостанції, ретранслятори, приймачі, шоломофони, гарнітури та апаратуру внутрішнього зв’язку. Продукція призначена для бронетехніки, залізниць, прикордонної служби, промислових і комунальних потреб.
Коли «Оріон» уперше отримав велике замовлення?
У 1994 році прикордонна служба уклала з заводом контракт на дослідно-конструкторські роботи. Упродовж 1994–1996 років підприємство створило радіотранслятор РР-1, стаціонарну станцію РС-1, переносну РН-2 та радіостанцію РВ-1.
Скільки людей працювало на заводі?
У 2004 році штат «Оріона» налічував 1300 осіб, а на початку 2013 року — 697 працівників. Ці показники відображають зміну завантаження виробництва. Актуальну кількість співробітників слід перевіряти в останніх матеріалах підприємства або профільних державних реєстрах.
Чи виготовляє завод обладнання для Збройних сил України?
Так. Шоломофони ШШ-1 використовувалися для забезпечення зв’язку екіпажів бронемашин. У 2014 році Міністерство оборони виділило 6,4 млн гривень на виготовлення 4049 танкових шоломофонів, а перші 350 одиниць виготовили ще до 12 вересня.
Чи пов’язані «Оріон» і комплекс «Положення-2»?
Так. Комплекс створило конструкторське бюро «Блискавка» у 1995–2012 роках на базі бронемашини МТ-ЛБ. На нього встановили радіостанції Р-173М і РН-2.7, вироблені Тернопільським радіозаводом «Оріон».
Що сталося із заводом після початку повномасштабного вторгнення?
Підприємство отримало оборонні замовлення та займалося імпортозаміщенням компонентів. У 2025 році завод сильно постраждав від ракетної атаки. Оцінювати масштаб відновлення потрібно за офіційними повідомленнями підприємства та органів влади, оскільки оперативних даних про всі виробничі потужності немає.
Чи є приватний власник у «Оріона»?
У 2002–2014 роках держава неодноразово оголошувала конкурси щодо продажу понад 96% державного пакета акцій. У кожному з наведених випадків стартова ціна змінювалася. Актуальний правовий статус підприємства й перелік його засновників слід перевіряти в актуальному реєстрі підприємств.
Чим продукція «Оріона» відрізняється від побутових радіостанцій?
Військові та спеціалізовані радіостанції розраховані на конкретні сценарії: роботу в русі, бронемашині, на віддалених об’єктах або в умовах підвищеного шуму. Вони мають власні вимоги до живучості, захисту, габаритів та інтерфейсу керування.
Підсумок
Оріон Тернопіль — це завод із понад тридцятьма роками виробничої історії, власною конструкторською школою та продукцією для військових і цивільних завдань. Його шлях був нерівномірним: експортні замовлення чергувалися з тривалими періодами без великих контрактів, а фінансові результати залежали від завантаження потужностей. Нині підприємство знову опинилося в центрі уваги через оборонні замовлення та пошкодження, завдані ракетними атаками. Щоб оцінити подальшу долю «Оріона», слід перевіряти офіційні повідомлення про відновлення майна, нові контракти та кадрові рішення, а не обмежуватися старими показниками прибутку.





Залишити відповідь